Ніч яка місячна, ясная, зоряна, Видно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядемо вкупочці тут під калиною, І над панами я пан! Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею Стелеться в полі туман. Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить; Ген на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить. Небо глибоке засіяне зорями, Що то за божа краса! Перлами ясними попід тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся, що босії ніженьки Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, Тепло — ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, як жар. Ніч яка місячна, ясная, зоряна, Видно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай!